Шахтарська симфонія Західної України

Після початку збройного конфлікту на Донбасі Україна втратила 57% шахт.

На заміну донецьким шахтам могли би прийти галицькі – нині у Львівсько-Волинському вугільному басейні працює 12 шахт, – повідомляє BBC Україна

Проте одна з них будується ще з 1989 року, інша – не належить державі, а на решті зарплати працівникам востаннє виплачували у жовтні.

Позаштатний кореспондент ВВС Україна спробував з’ясували, чому вугільнодобувні підприємства Галичини нині забезпечують менше ніж 10% потреб країни у вугіллі.

Будівництво на чверть століття

Українська “Вікіпедія” стверджує: Поромів, що біля Нововолинська, – найбільш розвине село Волинської області.

Маршрутний автобус, який курсує сюди із міста, повільно хитається, в’їжджаючи в село. Мешканка Поромова Олеся, підстрибуючи на задньому сидінні, розповідає, що тут живе багато фермерів, проте дорогу ніхто не ремонтує.

У Поромові вже 26 років будується Десята шахта. Якщо вона відкриється, то стане першим вугільнодобувним підприємством в Україні, яке запрацювало в часи незалежності.

Підприємство планують запустити одразу з двома робочими лавами (порожнина в гірському масиві). У такому разі за перший рік експлуатації підприємство заробить 15 млн. гривень. Ця сума допоможе далі розбудовувати шахту і збільшувати кількість лав.

Територія Десятої шахти майже вся обгороджена високим парканом, однак з боку поля сюди може зайти будь-хто. У жовтні 2015 на Десятій шахті вчергове змінилося керівництво.

“Ви так шкарпетки часто не міняєте, як у нас тут змінюються директори”, – розповідає охоронець шахти Володимир.

Він працює тут два тижні, але вже добре знає всіх працівників. Зізнається, що час від часу дозволяє жінкам, які тут працюють, носити додому господарські сумки із вугіллям. Мовляв, так потрохи можна назбирати на опалювальний сезон.

Шахти Львівсько-Волинського басейну збудували в 60-70-х роках минулого століття. У Нововолинську перша відкрилася у 1954. Останні 15 років підприємства не реконструювали.

Місцеві чиновники та шахтарські профспілки хочуть добудувати підприємство якнайшвидше. У випадку закриття інших шахт Нововолинська (а таких ще три), гірники зможуть працювати тут.

Крім того, у проекті також передбачили будівництво групової збагачувальної фабрики для обробки вугілля волинських шахт. Однак Міненерговугілля вважає, що в разі налагодження високоефективної роботи ЦЗФ “Червоноградська” будівництво інших – економічно необґрунтоване.

Народний депутат від округу №19 (міста Володимир-Волинський, Нововолинськ та їхні райони, а також Іваничівський та Любомильський райони) Ігор Гузь запевняє, що нині будівництво Десятої шахти потрібно лобіювати, зважаючи на бюджетний процес.

“Для того, аби запустити підприємство, потрібно 2,4 млрд. гривень. Шахта має запрацювати з двома лавами, в такому разі вона буде прибуткова”, – розповідає депутат.

“Нам треба переконати уряд, що ця шахта повинна отримати у цьому році у шість разів більше, ніж у минулому, тому важлива підтримка міністра”, – каже пан Гузь.

Одна нова замість двох ліквідованих

Вугільнодобувні підприємства Волині – збиткові. Держава витрачає на їхнє утримання удвічі більше коштів, ніж шахти заробляють самостійно. Щомісяця волинські шахтарі “забирають” із держбюджету 20 млн. гривень.

У 2015 році із 200 млн., які Десята шахта мала би освоїти із бюджетних коштів, підприємство отримало лише 80,7 млн. Гроші витратили на будівельні роботи (зокрема підземні) та обладнання.

Водночас виникли серйозні проблеми із освоєнням цих коштів. Частина підприємств, які виграли тендери на виробництво гірничо-шахтарського устаткування, опинилися на територіях самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”. Частині вдалося вивезти обладнання і організувати будівництво в інших містах. Зважаючи на це, шахта не встигла освоїти кошти вчасно. Керівництво нині просить продовжити для них фінансовий рік на три місяці.

Роман Надолинний, виконувач обов’язків директора ДП “Дирекція по будівництву об’єктів” зауважує, що для відбудови споруд, які за 26 років уже зносилися, потрібно не менше ніж 23 млн. грн. Реконструювання шахти дозволить видобувати принаймні 900 тисяч тонн вугілля на рік (шахта Степова наразі видобуває 1500 тис. тонн). Працювати шахта зможе впродовж 45 років і забезпечить роботою 1500 працівників.

Директор ДП “Передпускова дирекція шахти №10 “Нововолинська” Сергій Кожушкін стверджує, що добудувати підприємство надзвичайно вигідно. Отримане вугілля можна буде використовувати для енергетики, газифікації та коксування.

“Шахта досить нова, і для підтримання видобутку не потрібно робити великих додаткових витрат. Сам проект підготовки відпрацювання запасів доволі цікавий – буде повна конвеєризація. Тут є одноступінчата схема транспорту, по клітьовому стволу опускаємо матеріали і людей, а вугілля повністю видаємо конвеєрами і скіповим стволом на поверхню”.

Незважаючи на те, що на Десятій шахті немає проблем із заробітною платнею, підприємство заборгувало 40 мільйонів гривень. Проте керівництво щодо цього питання налаштоване оптимістично: мовляв, проблема з боргами вирішиться швидко.

“Від страйку до страйку”

Вугілля у Львівсько-Волинському басейні має високу зольність, а отже, потребує збагачення. Перед тим, як потрапити до електростанції, вугілля проходить обробку на Центральній збагачувальній фабриці (ЦЗФ) Червоноградська. Підприємство було державним до 2000 року, а потім його вилучили зі структури Львівсько-Волинського басейну.

Відтоді фабрика – у приватній власності, натомість шахтарі власними силами ремонтують її обладнання. З пакету акцій ПАТ “Львівська вугільна компанія” 37,578% належить державі, решта – юридичним особам, які зареєстровані у Луганську (ТОВ “Вантажно-транспортне управління”, ТОВ “АСП трейд груп” та ТОВ “ІФОРАС”).

У вересні цього року господарський суд Львова порушив справу про банкрутство збагачувальної фабрики.

Прес-служба міністерства зазначає, що уряд намагався повернути фабрику державі, але поки що безрезультатно. Зокрема, звернулися до Генпрокуратори з клопотанням оскаржити рішення засновників про створення ВАТ “Львівська вугільна компанія”.

Увесь жовтень і частину листопаду збагачувальна фабрика взагалі не працювала – робітники страйкували. У грудні вони отримали гроші за червень і липень. Через зупинку фабрики на складах шахт зараз лежить 170 тисяч тонн необробленого вугілля. У середньому такої кількості вугілля вистачило б на двотижневу роботу теплоелектростанції.

Наталія Барна, керівник первинної профспілкової організації незалежної профспілки гірників України ПАТ “Львівська вугільна компанія” розповідає:

“У жовтні ми 35 днів “простояли”, такий собі голодний бунт. На початку місяця у нас змінився директор. Зараз відчувається певне покращення: людям подарунки до Нього року дають, працюємо у звичному режимі”.

Голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець переконаний, що держава насправді не хоче повертати собі фабрику:

“Заборгованість зараз там складає шість місяців, і зарплати виплачують від страйку до страйку. На підприємстві 840 працівників, із них 500 жінок, багато одиноких матерів, з малолітніми дітьми. Щоразу, коли фабрика зупиняється через страйк, або у зв’язку з аварійністю, особливо взимку, виникає загроза зупинки роботи всього басейну”.

“Ми зараз на самовиживанні”

У Червонограді працює більша частина шахт Галичини. Зі Львова сюди можна дістатися за півтори години. В агломерації, яка розташована навколо міста, функціонує сім державних шахт та одне ПАТ – шахта “Надія”. Переважна частина місцевих працює у вугільнодобувній промисловості.

“У нас на базарі всі люди тільки й обговорюють, коли шахтарям зарплата прийде. Ми зараз на самовиживанні, немає матеріалів, ліпимо все з того, що є”, – розповідає підземний слюсар другої Червоноградської шахти Ігор. Він працює на шахті 14 років, але тепер хоче піти на пенсію.

Друга Червоноградська шахта почала видобуток у 1971 році. Це одна із “наймолодших” шахт басейну. Тут працює близько 1200 працівників. Заборгованість по зарплаті, як і на інших червоноградських шахтах, – півтора місяці.

Гірники скаржаться: устаткування застаріле, для закріплення вибою використовують відпрацьовані металеві або й дерев’яні опори. Із одних штреків (підземне укріплення) їх знімають, вирівнюють і ставлять арками на інші. До початку 90-х відпрацьовані матеріали здавали на металолом. Тепер 20-річні кріплення активно використовують.

Приміщення, де шахтарі зберігають свій одяг, а також лазня – у занедбаному стані. Гаряча вода подається сюди за графіком старими заіржавілими трубами. Працівниці не можуть згадати, коли востаннє тут був ремонт, якщо не рахувати фарбування сходової клітки.

У 2015 Верховна Рада прийняла рішення про приватизацію шахт басейну, але купувати збиткові підприємства ніхто не поспішає.

Представники ДТЕК Ріната Ахмєтова приїжджали до Червонограда, але зацікавилися тільки двома підприємствами – десятою “Степовою” та шостою “Лісовою”. Тут вугілля має найнижчу зольність у всьому басейні, а тому потребує найменшої обробки перед використанням.

Гірники ж проти такої ініціативи, оскільки переконані, що шахти потрібно приватизувати комплексно. Інакше ті підприємства, де вугілля високозольне, самостійно не виживуть.

“Останні два роки стає все гірше і гірше. Якщо шахти закриють, місто просто загине. Від цього залежить життя переважної частини мешканців”, – скаржиться гірничий майстер Петро Чулков. Він працює на шахті вже десять років, намагається відстоювати права гірників у Львівській територіальній організації профспілки працівників вугільної промисловості України.

“Не дають зарплати”

У День захисту прав людини Петро разом із колегами приїхав на демонстрацію до Львова.

Організація забезпечила чотири автобуси із Червонограда на акцію протесту перед пам’ятником Тарасу Шевченку. Зранку біля обласної адміністрації вже провела мітинг Незалежна профспілка вугільників. На запитання, чому приїхали, всі відповідають однаково: “Не дають зарплат”.

Голова Львівської територіальної організації Профспілки працівників вугільної промисловості України Олег Турчин говорить про те, що держава знищує вугільну галузь Галичини, оскільки не виділяє належного фінансування.

Однак міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин запевняє, що страйкувати потрібно не біля ОДА, а біля офісів державних шахт, місцевих рад і адміністрацій:

“Щодо боргів шахтарям. Зверніть увагу, що борги по зарплатні є далеко не на всіх підприємствах. Частина державних компаній виплачує зарплатню справно — це там, де директори навчилися працювати ефективно і збільшили видобуток. А частина не навчилася – це директори, які ніколи і не вміли працювати, тільки тратити бюджетні гроші”, – прокоментував ситуацію міністр на офіційному сайті.

Позиція міненерговугілля в ситуації із західними шахтами однозначна: підприємства потрібно приватизувати, а ті, які вичерпали свої можливості – ліквідувати. У басейні таких поки що три – Перша та Дев’ята шахти у Нововолинську та “Зарічна” у Червонограді. Інші мають почати заробляти гроші, а не виживати лише за рахунок державних дотацій.

Останні два роки, враховуючи тимчасову втрату частин шахт Донбасу, вугільнодобувні підприємства Галичини не стали більш потрібними для економіки України. Оскільки на Заході немає антрациту, то й ліквідація частини шахт суттєво не вплине на ситуацію.

Міненерговугілля зазначає, що процес підготовки до приватизації ускладнюється також соціальною роллю вугільнодобувних підприємств.

Шахти обросли інфраструктурою: дитячими садочками, їдальнями, медпунктами, санаторіями, базами відпочинку. Вони також часто збиткові, а міські та районні ради відмовляються брати їх на баланс. Держава сподівається, що процес децентралізації допоможе з часом вирішити цю проблему.

Гірники Львівсько-Волинського вугільного басейну розуміють, що закриття частини шахт неминуче, та поки що не мають відповіді на питання, де вони зможуть працювати після втрати роботи.

Наталія Патрікєєва Львівщина – Волинь, для BBC Україна